ТОП-10 замків України, які варто побачити

ТОП-10 замків України, які варто побачити. Фото.

Е кономічна криза змушує українців шукати дешевші варіанти проведення вільного часу і повертає звиклих до свіжих вражень туристів до вітчизняних об’єктів. Адже в Україні чимало чудових природних чудес (їх не лише сім:), замків, фортець, церков.

Тож редактор найкращого туристського Інтернет-ресурсу в Україні (за версією журналу Книжник Review ) «Замки та храми України» Ірина Пустиннікова склала для «Української правди. Життя» ТОП-10 замків, які таки варто побачити.

Звісно, це не всі замки України. Але у даній статті відібрані саме ті, які на думку автора, варті витрачених грошей на покупку квитка на потяг чи спаленого бензину. Адже вони не просто красиві чи видовищні — у них є своя особлива історія.

Обирайте найцікавіший для Вас і гайда милуватись красивою Україною!

1. Хотин і Кам’янець-Подільський: найбільш кіногенічні.

Цю зіркову пару конкурентам не наздогнати: дві чудово збережені твердині, знайомі з дитинства за фільмами Сергія Тарасова про Робін-Гуда, Айвенго та інші чорні стріли, розташовані на відстані у 24 км одна від одної. Сполучення між містами чудове: через Хотин йдуть всі автобуси і маршрутки в чернівецькому напрямку.

Кам’янецький замок більш масштабний, хотинський проте мав значно більше ролей в кіно, серед таких, які важко не запам’ятати — Ля-Рошель в третій серії саги про Боярського-д’Артаньяна.

Остання кінопоява обох фортець на великих екранах відбулася нещодавно: в невиразному фільмі «Тарас Бульба» Володимира Бортка Хотин і Кам’янець РАЗОМ чомусь зображають фортецю в Дубно. Дубну, думаю, неприємно.

Бонус бонуса: за 6 км від Жванця по дорозі на Борщів, вже на території Тернопільської області, в селі Окопи, біля злиття Збруча і Дністра — ще одні замкові рештки.

Окопи св. Троїці були зведені наприкінці XVII ст. на місці давнього городища з єдиною метою: не пускати в захоплений яничарами Кам’янець турецькі каравани з провіантом і зброєю. Місія виконувалася сумлінно, а після повернення столиці Поділля у польські руки Окопи надовго відійшли у тінь — аж до моменту, коли в місцевому костелі не засіли, обороняючись від російських вояків, польські конфедерати.

2. Дубно: справжній тарасо-бульбівський.

Подільські замки, звичайно, більш показні, але й у волинських твердинь є свій шарм. Особливо добре це розумієш вранці, коли в тихих водах Ікви відображається замковий палац (XVIII ст.) та майже декоративна вежа Беатка.

Здивована шумом, дівчина запитала в служниці, що трапилося — і почула про напад татарів. Беата була хоч і гарнісінька, та не надто освічена, про татарів не чула — і почала випитувати, що то за одні. Служниці, які були не набагато розумніші, розказали, що чули: татари — це люди, як народжуються сліпими, як собачата, а на голові мають роги. Дияволи, одним словом. Песиголовці.

Втриматися від спокуси побачити людей з рогами Беата не змогла. Побачивши під стінами Дубна ворожий табір, наречена так розізлилася, що влучила з гармати в ханський намет. Здивовані такими подіями татари зняли облогу Дубна.

3. Свірж: найбльш пацифістський.

Не даремно в мушкетерській сазі Г.Юнгвальда-Хількевича Свіржу (Львівщина) дісталася роль Бетюнського монастиря: образ фортеці, що піднімається на пагорбі над велетенським плесом ставків, надзвичайно м’який.

Якраз напередодні Першої світової війни були завершені роботи з оновлення замку генералом Робертом Лямезан-Салянс (1869-1930). 2 вересня 1914 року садиба, підпалена російськими військами, згоріла разом з цінностями, родинними портретами і бібліотекою. Залишилися лише стіни. Після війни граф Роберт вперто займався реставрацією, залучивши в якості робітників трьох російських військовополонених. Вміли зруйнувати — вмійте й поновити.

Продовжив відбудову зять генерала, граф Тадеуш Комаровський (1895-1966). Реставрація тривала — ви вже здогадалися — до вересня 1939 року.

4. Червоногруд: найбільш романтичний.

Як і вартує загадці, це місце потрібно наполегливо шукати: населенного пункту з такою назвою немає на карті України. Хіба от на картах Тернопільщини вдасться віднайти петлю річки Джурин між селами Нагіряни і Нирків з написом «піонер. табір».

Місце є — а слова немає. Одні називають кратер з замком Нирковим — за назвою одного з сусідніх сіл. Інші величають неіснуюче вже понад півстоліття польське село чомусь на давньоруський манер Червоногородом.

Найбільш відповідною українській граматиці буде назва Червоноград — в такому разі неминуча плутанина з однойменним шахтарським поселенням на Львівщині. Лишаються два варіанти: польський (Червоногруд, а багато століть тому — Чирвонигрод) та український (жителі навколишніх сіл здавна називали це місце просто Червоне).

Є ще латинська назва з літописів: castrum rubrum. Вона, як і всі інші, яскраво забарвлена: червоний замок. У всьому винні брунаті подільські пісковики, які надають і землі, і камінню тут червонастого кольору.

Над каньйоном піднімаються дві башти. Їхні верхні частини-«корони» везли на підводах аж зі Львова. Всередині однієї з веж влаштовано потаємний хід — він зберігся й до сьогодні. У палацовому парку чути бурхливу мову 16-метрового водоспаду на річечці Джурин.

Вже в міжвоєнні часи в одній з баштових «корон» не вистачало зубців: під час Першої світової російські вояки залізли на башту і спробували їх відламати. В результаті полетіли разом з ними донизу.

З 2003 року на замчищі з’явився барак, в якому оселився монах УАПЦ. За його версією, яку тиражують жовті газети, під замком знаходиться вхід до пекла, який охороняє безголовий лицар. А під землею розташована зала судилища, де відбуватиметься Страшний суд. Спелеологи б подивувалися такій назві відомої печери «Поросячка», що й справді розташована неподалік від замку.

5. Білгород-Дністровський: наймасштабніший.

Навіть якщо не знати, що Білгород — одне з найдавніших міст світу, вразитися в цьому райцентрі Одещини є чому: найбільша з українських фортець розташована саме тут, на високому скелястому березі Дністровського лиману на залишках античного міста Тіри.

Два з половиною кілометри оборонних стін — це серйьозно. Шкода, не всі з 34 башт дожили до наших днів.

Будували фортпост протягом двохсот років і молдавани, і генуезці, і турки. Найстаріша частина (ХІІІ ст.), Цитадель — своєрідна фортеця в фортеці.

Коли інші частини твердині підкорялися ворогу, тут ще можна було тримати оборону. Саме у цій частині замку мешкав комендант фортеці, містились військові штаби.

Ексурсоводи розказують про скарби, залишені тут турками, про дивовижний водогін, про перебування тут О. Пушкіна, Лесі Українки, І. Нечуй-Левицького, К. Паустовського, А. Міцкевича та В. Катаєва. А одна з башт носить ім’я великого вигнанця античності — Овідія.

Читай також:

У серпні 1484 року 300-тисячне військо турецького султана Баязета ІІ і 50-тисячеі загони кримського хана Менглі-Гірея окружили замок з берега та лиману. Після 16-денної облоги фортеця пала. На 328 років тут встановлюється турецьке панування.

Хоча запорожцям і вдавалося спокій османів порушувати, і регулярно: під стінами Аккерману бували і Лобода (не Світлана, а Григорій), і Іван Сірко, і Семен Палій.

6. Середнє: найзагадковіший.

Прем’єрі фільму «Ангели і демони» присвячується! Тамплієри на городі! Скарби Жака де Моле під Мукачевим! Ну і так далі.

Насправді, нічого аж такого загадкового, а видовищного й ще менше. Але вплив, який завдяки масовій літературі робить на народ слово «тамплієр», я б недооцінювати не стала. Бо якраз посередині марафонської дистанції між Ужгородом і Мукачевим — Середнє, а посередині Середнього (ну добре, майже посередині) — залишки донжону тамплієрського замку (ХІІІ ст.). В самій східній твердині колись могутнього ордену зберігали не міфічне срібло, а банальні сіль і зерно. Ну і що?

7. Судак: найбільш курортний.

Найвідоміша з кримських фортець зведена генуезцями в 1371-1469 роках на конусоподібній горі Киз-Куле-Бурун.

На сусідній горів знімали серіал «Майстер і Маргарита», хоча які там серіали, коли перед очима така краса. Ще в 1365 роках Солдайю-Судак захопили генуезці, саме звідси почалася їхня експансія на південний берег Криму. Звідси й неслов’янські імена у назвах башт: башти названі на честь генуезьких консулів.

Паніка, що розпочалася в фортеці, зіграла османам на руку: генуезький консул відплив з міста, а міщани здалися на милість переможцям. Турки ж не пожаліли нікого, вирізавши все населення того ж дня.

8. Кременець: найбільш легендарний.

Стільки переказів розказують про ці стіни, що режисери фільмів жахів мали б в чергу вишиковуватись під горою Боною. Не шикуються — і це їхня помилка.

Ми ж послухаємо про міст з волосся, зведений для королеви Бони, про її ж криваві ванни і інші причуди, потім згадаємо, що ця хитра і розумна італійка ніколи на Поділлі не бувала — і зосередимося на залишках замку та чарівному містечку у підніжжя майже 400-метрової гори. Звідси Кременець весь як на долоні.

А замок продовжував нести свою варту. У вересні 1648 року полковник Филон Джалалій взяв фортецю в облогу. Півтора місяці тривали запеклі бої, нарешті, в жовтні, твердиню було здобуто і зруйновано. В перший і останній раз. З того часу фортеця вже не відбудовувалася. А на П’ятницькому кладовищі під горою біліють вапнякові хрести на козацьких могилах.

Колись на замчищі знаходилася місцева телевізійна вишка, а зараз лише розвалини фортечних стін щербато піднімаються над Кременцем. Ліворуч була криниця, вибита в скелі в 1530-х роках: без води не витримати довгих облог. Це звідси начебто у Великдень з’являється Бона з ключами у роті.

9. Кудринці: автентика як вона є.

Ось вам замок для фанатів і екстремалів. Дорога в це село на межі Тернопільської і Хмельницької області — ворогу не побажаєш. Рейсовий транспорт ходить з великими часовими проміжками. Інфраструктури — нуль. Але краса така, що пробачаєш цим надзбручанським пагорбам і розбитий асфальт, і довгий підйом до замку.

Сірі рештки башт тризубом віддзркалюються в збручанській воді, короною увінчують високу гору Стрілку. Фортецю збудували в 1615 році магнати Гербурти, та замок особливим героєм себе не показав: то козаки Максима Кривоноса разом з повсталими жителями села вигонять польський гарнізон влітку 1648 року, то турки здобудуть твердиню в 1672 та 1694 роках.

На початку XVIII століття кудринецька фортеця перетворилася на родове гніздо Гуменецьких. З часом резиденція перейшла до наступних власників, Козібродських, які перетворили її на своєрідний музей, прикрасивши покої портретами та старовинними меблями.

А вже скільки скарбошукачів бачив цей форпост — і не перелічити.

10. Замок Шенборн (Чинадієве) — найбільш казковий.

Навіть залізнична станція тут схожа на мініатюрний замок, а у розкішному парку ховається справжнє казкове диво. Спочатку з-за крон дерев з’являється висока башта, прикрашена годинником та родинними гербами.

Леви в коронах — в такому лігві й справді міг жити цар, хоча алеї навколо заполонили не монархи, а хворі з патологією серцево-судинної, нервової систем чи обміну речовин. На цих захворюваннях спеціалізується санаторій, що з 1946 року розташувався в розкішному мисливському палаці графів Шенборнів.

Все починалося у 1840-му з дерев’яної хатинки, куди володарі домінії графи Шенборни навідувалися на полювання. В 1890 році для Шенборнів зводиться мурований замок, за яким можна вивчати календар: 365 вікон, 52 кімнати, 12 входів. Контури ж ставу нагадували абрис Австро-Угорської імперії.

Всередині можна помилуватися вітражами в каплиці, камінною залою, старими дерев’яними сходами, які охороняє геральдичний лев біля їх підніжжя. На стелі люстра: жіноча фігурка, зроблена з оленячих рогів.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *